Привіт! Мене звати Оля, і ви слухаєте подскаст Gap Year. Тут ми допомагаємо тобі зрозуміти, розвинути та відкрити себе світу. Поруч зі мною засновник однойменної освітньої спільноти Іван Омелян, який відповідатиме на всі ті питання, які так турбують тебе.

Давай розпочнемо з того, чого наш подкаст і, власне, освітній продукт, називається Gap Year.

Чому так склалося: рік тому я чітко побачив те, що мій племінник дуже потребує не поступати цього року. Подивившись на ринок послуг, які б могли надати йому альтернативу поступанню в університет, я побачив, вибачте, строкову службу в армію, роботу офіціантом... не знаю... важку роботу, але не дуже кваліфіковану.

Історія про те, шо на ринку було майже 0 пропозицій. І ми розглянули найбільше дві. Одну – це ми поїхали в Unit City, де ми побачили, як працює Unit Factory. Буквально це освітня платформа, яка надає ІТ-освіту, не відриваючи її від практики. По суті, освіта, яка максимально переплетена з практикою. Але ми не дуже були готові до  – математика в нас була низькою оцінкою. ☺

І ми проглянули ще один варіант – це Українська академія лідерства, яка просто зачарувала Андрія, мого племінника. І ми вирішили поступати туди. Це річне навчання, яке допомагає людині зрозуміти, як побудована країна, що відбувається всередині людини, і яким чином себе можна розвивати, з дуже чітким, таким патріотичним нахилом виховання.

Ну, тобто я правильно розумію – це була як просто альтернатива не вступати в університет? Це не було таке цілеспрямоване рішення...

Так. Так. Тобто, ніхто не думав про те, що не поступати. Так? Тобто всі... батьки задавали питання «Куди будеш поступати?», на дитину створювався штучний тиск. Ми розуміли, що це патова ситуація для всіх. Бо і батьки розуміли, шо треба, шоб дитина далі шось робила. Андрій розумів, що йому потрібно кудись поступати. І я усвідомлював, шо вибір зовсім невеликий, а робити поспішний вибір - це дуже неправильне рішення. Точно не варто спішити з цим.

В кінці-кінців, ми визначились, шо будемо поступати в УАЛ. Підготовка. І от з'явився, буквально, gap year, який я побачив, як реалізовує людина, яка мені дуже близька.

Потім я почав детальніше вивчати цю історію. Зрозумів, шо в Україні нема культури gap year`у. Всі бояться втрачати час, всі бояться піти попрацювати, всі бояться заробити грошей на ту освіту, яку вони хочуть. Всі стараються поступити на державне...

Хоч кудись... ☺

Хоч кудись... І тим самим знищують інколи своє майбутнє, піддаються тиску батьків і поступають туди, куди їм не хочеться.

Школи мало працюють над тим, шоб дитина визначилась за 11 років, яку освіту вона хоче здобувати. Навіть не освіту – навики, які б вона хотіла здобувати.

Знову ж таки, повернусь до Андрія. Він через рік не визначився, ким він хоче стати. Він визначився, які він навики хоче отримувати, і – увага! – в якій спільноті він хоче навчатись. Тому він зараз вчиться в Могилянці. Не в Католицькому, не в Uniti, він не продовжує там працювати в УАЛі. Він розуміє, що це середовище, в який... в якому він буде розвиватися. І – найголовніше – це, можливо, не останній вуз, він це теж усвідомлює. Він візьме там якісь навики, він візьме там загальне усвідомлення себе і піде далі набагато міцнішим, чіткішим, впевненішим кроком.

Це дуже цікаво, шо люди, особливо молодь, обирає зараз спільноти, хоча я знаю, шо, там, хтось обирає місто, так? Хтось обирає красивий... є такий в Чернівцях дуже гарний університет... вибирає собі там архітектуру і так далі...

Зараз в інформаційному полі говорять про цей gap year, особливо, да, в Україні. Мені стало цікаво, як це все-таки з'явилося. І, виявляється, воно вже було навіть задовго до того, як ти завершив своє навчання в школі ☺.

Між іншим... ☺

Да. Це з'явилося в 60-х роках в Штатах. Дуже, власне, поширена практика в Ізраїлі, коли юнаки, юначки після служби в армії беруть собі так званий gap year, так? Це рік перерви, як воно перекладається, і, там, подорожують, шось роблять, намагаються знайти себе і так далі.

Тому шо те, шо ти зараз проговорив, по суті, це якби, да, це gap year, але ти все одно себе чимось займаєш. І, там, навіть, ця сама академія – це все одно навчальна программа. А от ти класичний gap year – це тоді, коли ти себе шукаєш, ти, там, дійсно, подорожуєш, ти, можливо, займаєшся якоюсь самоосвітою і... ну, там, я переношу це, наприклад, навіть, на своїх батьків, чи, взагалі, на цю площину, і я розумію, шо це... це дуже не сприймається на сьогодні, і якось цікаво, чому так. Тому шо ця практика існує вже дуже багато років за кордоном.

Я зараз поясню. Я бачу це і розумію. Чому я сказав, шо нема пропозиції – нема сформованої пропозиції. Оця пропозиція: альтернатива завжди є. Не вчись, не поступай, батьки кажуть «Вигуляйся, витанцюйся... не знаю... виспілкуйся, виподорожуйся» . Це процесс, в якому ви насичуєтесь тим, шо називається життя. І найголовніше: коли ви усвідомлено підходите, шо ви цей рік не просто подорожуєте, а ви ше й шукаєте себе – тоді це максимально ефективний gap year. Бо да: багато хто може просто не піти й не працювати, чекати декілька років, поки, нарешті, прийде до нього потреба в навчанні, і, нарешті, поступити. Але питання завжди в часі.

Я вважаю, шо для того, щоб ні якому разі не відчувати втрати часу, не треба поступати в універ, тому шо так треба, чи тому шо всі так роблять, не треба проводити gap year, якшо в вас в ньому нема оцієї потреби. Якшо ви відчуваєте потребу подорожувати – подорожуйте. Наскільки ви кращими станете після цієї подорожі – оце усвідомлення якраз і формує... це усвідомлення того, якими ми кращими стаєм після якогось досвіда або можемо стати після якогось досвіда. Вони якраз і формує цей ідеальний для мене gap year.

Давай візьмем середньостатистичну, там, дівчину чи хлопця, випускників не, наприклад, великих міст. Для когось вступити, наприклад, зокрема, так і було для мене, це якийсь як квиток в життя. Тому шо ти вступаєш – ти автоматично вже, там, або приєднаний до якоїсь спільноти, ти вже живеш в якомусь місці, і ти не то шо ти, там, не знаєш, куди вступити, ти, навіть, і не знаєш про такі можливості, як gap year. Можливо, ти там десь чув, але для тебе це якось так дивно: закінчив школу, буду зараз сидіти дома...

Перебиваю зразу... Не питання в тому, що gap year має настати після 11 класу. В 22, коли ти закінчуєш університет, в 21, коли ти йдеш на бакалавра, чи, там, йдеш на магістратуру, між другим-третім. Без різниці, коли.

Просто: я не відчуваю, шо я займаюся тим, чим я хочу займатися, я не відчуваю, що я люблю те, що я роблю. Пауза. Переосмислення. Усвідомлення. Додатковий досвід, який показує нам по-іншому, як можна підійти, і це вже буде gap час, gap time.

Угу. Так, власне, треба просто прояснити тим людям, які будуть слухати, шо gap year – це не лише після завершення школи, а таке, власне, це може бути поміж навчанням, так? В університеті вже...

В будь-який момент життя. 

... да, після бакалаврату вже люди, я знаю, працюють, мають великі бізнеси, залишають, призупиняють процеси, їдуть, там, десь.

В мене є моя подружка, яка недавно сказала: «Слухай, Іван. От мені, там, 30. Я вважаю, шо це... Я зараз теж от хочу мати цей gap year. От я два місяці лежу і не знала, шо в мене gap year. А от сьогодні, там, з тобою поспілкувалась і я зрозуміла, шо в мене починається gap year. ☺

Можливо, цей етап карантину для якихось людей був цим самим gap year ... ☺

Теж, теж варіант, теж варіант ☺ А якшо люди не усвідомлювали, шо це gap year, то він ним не... не настає. Він не включається сам собою, коли ми просто нічого не робимо. Він складається з того, шо ми усвідомлюєм, шо ми даєм собі час побути собою і робити те, шо ми хочем, а не те, шо від нас потребує світ чи вимагають батьки, чи ше шось.

Це робота з собою. Оце, мені здається, gap year. Інколи ти задаєш собі це питання, ти відповідаєш на нього, йдеш вчишся, здобуваєш професію, настає якась криза, ти зупиняєшся, міняєш, можливо, цю професію, потім розумієш, шо це не то, і от ше одну. Думаєш, блін, і знов не то. І от шо, шо відбувається? В цей момент натиснути на паузу, дати собі gap year – і ти стаєш тим самим одинадцятикласником. В будь-який час.

Добре. Ми з тобою тут такі розумні...

☺

... вже начитані і бачили дуже багато і знаєм, але...

Так ☺

Ну, давай якось реалістичніше спробуємо на це подивитися. Якшо в тебе немає можливості не працювати, да? Тому шо різні бувають економічні ситуації, там. Подорожувати, якось займатися самоосвітою – ну, просто немає, тому шо якісь банальні базові потреби не закриті, плюс ти вже, там, дуже сильно хочеш... не знаю... з’їхати від батьків або реа... ну, дійсно, тиснуть на тебе родичі. Я собі представляю: якби я своїй мамі сказала «gap year», вона б сказала: «Ну, то йди на базарі в Новояворівську продавай, як не хочеш поступати».

Будеш мати gap year – нема питань. Нема питань. Тобто я бачу як: якшо ви бачите, шо ваші можливості не дають вам права, чи, там, не знаю, в вас не вистачає ресурсів зробити собі цей gap year – просто беріть збирайте речі, шукайте роботу в іншому місці, яка дозволить вам знімати квартиру і мати от якийсь мінімальний ресурс, так? Чи там з кимось знімати квартиру. І переїжджайте. Попрацюйте там три місяці, півроку – і в нове місто. Просто зрозумійте, шо ваша задача побути, допустимо, кочівником. Тому шо шо роблять, допустимо, подорожі і новий досвід? Я... для мене зараз би був дуже крутий gap year, якби я переїхав в Одесу і працював тим, шо продавав морозиво.

Я собі уявляю. ☺

Так, так. ☺ Це смішно виглядає. ☺ Збираю речі, їду. Три місяці працюю, заробляю гроші і потім отримую досвід і потім з цим досвідом вже можу повертатися назад до своєї роботи, написати книжку «Спікер/Тренер, який продає морозиво». Чи... не знаю... поїхати з цим досвідом в Малайзію і, там, продавати вже жарене морозиво, чи ше шось в такому плані.

Дивись, ти до цього дойшов у свої, там... не будем казати, скільки тобі років...

33. ☺

Да. Ми «запікаємо» це. ☺

Ха-ха. ☺ Харашо. ☺

Я розумію, шо ми проговорили, шо gap year – це, там, не тільки після завершення школи, але все ж таки візьмем, наприклад, вже на цьому зупинимся. І тобі там 17 чи 16, навіть, на тебе всі тиснуть, в тебе, ну, немає досвіду, да, самостійного життя і... Ну як тобі в такому психологічному якомусь тиску з цим всім? Ти, ну, ти не можеш, бо тому шо ти дивишся: ну як це? Всі мої одноклассники, всі вступили, а я не буду? І всі ходять, дивляться на тебе, типу шо він якийсь вобше?

Дивись, бачиш: нема пропозиції. Тобто, кажу, є УАЛ, є Unit Factory, які дають хоч якусь альтернативу цьому поступанню. Якшо цьою... цією альтернативою не можете скористатись, придумаєм свою. Поступаємо туди, де нам точно не зашкодять. Допустимо, з цієї позиції я б ніколи не поступав в медичний, тому шо дуже важко, неймовірно сильні перші курси, тебе зразу затягує в систему і, ну, тобі буде реально важко. В медичний треба поступати тоді, коли ти хоча б розумієш, що ти хочеш лікувати людей якимось чином. Культурологія. Щось дуже, ну, я б сказав, не то шо абстрактне. Бо зараз культурологи на мене ...

Да, таке... ☺

... образяться. Те, шо ...

Загальний розвиток... ☺

О! Так.

Друзі, вступайте на журфак, там вас всьому навчать. І, навіть, тому шо не потрібно. ☺

От! От бачиш! ☺ Ти вже включила свій досвід, і це чудово, тому шо перший курс університету, який дає загальні знання, такого загального, не дуже профільного ... а саме загальний університет... допоможе вам якраз побудувати цей рік і не зробити... Ну, скажем так, підготуватись до свого gap year’у і не зробити чогось, шо б вас відкинуло. Бо, якшо батьки, там, не можуть собі змиритися з тим, шо ви можете все покинути і піти кудись працювати, то підіть поступайте, досягайте своїх 18 років – як правило, в кінці першого курсу, на початку другого всім 18 стає – і робіть академпаузу. Не йдіть на другий.

Ну, це теж таке... ☹ Я розумію, ну, я просто це зразу проектую, там, на всіх якихось молодих людей, яких я знаю, і я розумію цей такий, знаєш, тиск, і типу... 

Це не про втрачений час. Коли вам стає 18, ви самі вирішуєте, шо вам треба. І тут вже можна говорити з позиції сили, навіть з батьками, якшо ви від них  не сильно матеріально залежні. Це теж важливо. До речі, історія...

Ну...

... в gap year’і. Але важливо, важливо... Просто шо хочу сказати. Університет – це спільнота людей, які мають знання, які прагнуть ці знання здобувати, які поділені на факультети, і кожен факультет дає вам певний список своїх товарів під назвою «предмети» чи «знання». І вони як... не знаю... як телефон – ви його берете, купуєте і йдете з ним на касу. На касі ви платите, правда, не грошима, а часом. Часом за ті знання, які вам там пропонують. Якшо ці знання вас, в кінці-кінців, не задовольняють, ви потім кажете : «Я шо вчився в тому університеті, шо не вчився». А чотири чи п`ять років пройшло. Шоб така ситуація не ставалася:   відчуваєте, шо шось не так – вже пауза. Вот, пожалуста, візьміть свій телефон – я піду шукати інший.

Дивися, я тут трошки з тобою не погоджуюсь, тому шо ми не можемо говорити, шо це там повністю втрачений час. Так би зараз... я не знаю шо... в нас країна була спеціалістів з дипломами, які, власне, нічого не дають, тому шо... 

Десять тисяч різних юристів, які випускаються кожного року, в шалено конкурентний ринок – тобі от свідчення. Я не проти того, шо всі хочуть стати юристами. Просто всі люди мають розуміти: слюсарів в нас не вистачає, а юристів з... з надлишком. І слюсар інколи отримує ту ж зарплату, як партнер в юридичній фірмі. Ми неадекватно думаєм. На нас тиснуть, і через цей тиск створюється цей надлишковий... відчуття статусності, так? От нам треба здобути цю вищу освіту.

Ну да, юрфак в Могилянці... Яка різниця, шо ти там... 

Окєй, але... не знаю...

... потім ти працюєш ... 

Юрфак в якомусь районному центрі – нашо? Для того, шоб мати юридичні знання?

Типу, ти кажеш так, ніби це втрачений час. Все одно люди, там, під час навчання – якшо вони дійсно хочуть...

Це вибір. Це вибір. Якшо людина обирає йти на цю спеціальність – окєй, вона має усвідомлювати, чому вона на неї йде. Все.

Ну, навіть, якшо не усвідомлює, ніхто їй не заважає впродовж навчання в тому ж університеті...

... усвідомити

... та в академічності розуміти, шукати себе й десь пробувати, тому шо університет це не 24/7...

Але... Оля, але...

... якшо це не медичний.

... сесії, але академпрограма, але вчитись, але ходити на пари. Ну, ви думаєте, шо це абсолютно норм. Да, це абсолютно норм, якшо вони вам щось дають, а якщо не дають? І ви сидете в цій системі і терпите. Питання: для чого? Можна зробити паузу і здобути купу крутих досвідів.

Ну, слухай, ти потім не захочеш туди повертатись. Ну, мені здається, знову ж таки, оцей суспільний тиск – це таке одне із найбільших, шо тебе тримає, але, ну, як на мою думку, людина, яка, там, це все перейшла – навчання в університеті – воно тобі не буде заважати, якшо ти...

Оль. Я виступаю не проти навчання в університеті. Я виступаю...

Ні, ну просто ти так сказав, шо... 

Я... я висту... 

... ніби це втрачені роки...

Друзі, я виступаю проти неусвідомленого навчання в університеті.

Ну, а яке воно може бути усвідомлене, коли ти в 17 років маєш зрозуміти, ким ти хочеш стати...

Тому ми пропонуємо робити gap year.

І ти думаєш, шо, якшо ти візьмеш gap year, то ти в 18 будеш знати?

Цілком... набагато більше, ніж ти знав в... в 16.

От! Я ше подумала, це все ж таки залежить від тої спільноти, в яку ти потрапиш, будучи в gap year’і. Якшо ти в УАЛі, канєшно, шо ти потім підеш в Могилянку.

А ні!

А якшо ти, значить, будеш сидіти, там, десь в Тернополі...

Можливо, ти за цей gap year навчишся створювати свою спільноту, можливо, ти почнеш стартап. Да, цілком можливо, що ви на gap year`і зіп`єтесь…

От якшо не...

І такий ризик тоже є...

Якшо...

... не знаю...

... наприклад, якшо би ти вступив, там, з Тернополя в Київ і ти би став, там, в КІМО ходив і вчився, і шось би то й з тебе вийшло, а так ти лишився в Тернополі, бо ти захотів взяти gap year, і всьо – ти там...

Давай по-іншому: якшо я беру gap year, чим мені займатись? Якшо я не йду, умовно, на якусь альтернативу, а-ля Unit Factory чи УАЛ.

Ну, то це залежить... А шо ти хочеш?

Вооот. І вот тут я постаю... постаю зі своєю прекрасною Gap Year спільнотою і пропоную дуже конкретні речі. Так, ми кажемо: їдьте подорожуйте.

Нема грошей, ну всьо, ну нема грошей. Ти ... 

З одного міста поїхати в інше нема грошей?

Ну, треба їх все одно заробити.

50 гривень?

Ну, поїхав в інше місто, і шо далі?

Там задача познайомитись з такими, як ти. Соцмережі зараз працюють. Я їду з Тернополя в Хмельницький і пишу: «Друзі! Всі, кому цікаво, як побудувати свій ідеальний gap year... не знаю... напишіть мені. Знайдіть когось, з ким можна було б поспілкуватися.

І перше, шо нас збагачує під час того моменту, коли ми робимо паузу, це люди. Це нові люди, які нам трапляються в житті і чогось нас вчать, чи ми перебираєм їхній досвід. Подорожі нам потрібні для чого? Бачити нове, усвідомлювати й розуміти шось нове. А це ... Нове нам дуже часто приносять саме люди, тому люди – це перша частина. Друга частина – це досвіди. Поїхати в інше місто і робити іншу роботу або ту роботу, яку ми ше зовсім ніколи не робили. Якшо до того 12 років чи 11 ми вчились в школі, і тут настає можливість попрацювати на будові десь – кинь.

Ну, не хоче працювати на будові, бо тому шо «всі мої однокласники поступили на юрфак, шо вони про мене скажуть? Про шо ми будем говорити, коли будем пити каву?».

Ми будем говорити про те, який наступний досвід після будови ти отримаєш.

А вони будуть сміятися.

А вони будуть говорити про те, як вони закривають сесію, і їм дуже тяжко. А ти будеш говорити про те, як зароблені гроші на будові ти витратиш на Таїланд.

Як на мене, будучи, значить, в gap year`і, це все одно ризик залишитися такою білою вороною в своїй спільноті, яка в тебе... 

Так, тому я хочу руйнувати цей міф. От. Наша розмова сьогодні про це. Бо, якщо ми не руйнуємо цей міф gap year`у як «білої ворони», як «ти нікуди не поступив – ти лузер», «А, Господи, та він нічим не займається, подивіться, він як в школі був ніяким, так і лишається зара по жизні». Всі ці історії – це про зовнішнє сприйняття того, шо ви шукаєте себе.

Моя думка – треба пропонувати людям робити цей gap year, робити популярним зробити цю паузу. Пробувати отримати інший досвід. Цілі, от які поставити треба – от вони важливі. От вони дуже важливі, Оль. Тому шо коли людина... її головна ціль – сподобатись оточуючим, то, понятно, шо ти будеш поступати на те ж, куди поступають...

Якшо ваша ціль – знайти себе, відбутись, як особистість, то, вибач – ну, воно рядом даже не лежить. І ти йдеш здобувати досвід. Ти йдеш працюєш на базарі, на будові, в паріхмахерську, ти розумієш, шо барбером ти не будеш, будівельником ти не будеш, а от ногті тобі робити харашо. Після цього шо відбувається? Ти почнеш поглиблюватись в своїй справі. В кінці-кінців, закінчуєш тим, що ти найкращий майстер в Україні. Ну, смішно? ☺ А чому ні?

Він... ☺ Я просто так... Я собі так, значить, аналізую. Ну, є люди, які дійсно – вони не вступають або, знаєш, залишають університет і бачуть, шо да – вот я можу собі заробляти гроші або, зараз, знаєте, дуже популярне таке явище, коли підлітки, навіть, починають заробляти. В мене ше є такі стереотипи – я прихильник... прихильниця академічності. Для мене це не зрозуміло – було раніше! – зараз я вже лояльно ставлюсь: «Як то ти не йдеш на магістратуру? Як то ти не йдеш в університет? Ти шо, взагалі якийсь...?» Дуже не люблю, коли блогери, які ше не дуже дорослі, вони вже почали суперзаробляти, і вони своїм підписникам розповідають про те, шо не треба вступати. І прям вони це так, розумієш, пропагують. І мене це дуже обурює, тому шо, по-перше, це не всім підходить. І, по-друге, буває так, шо дійсно – да, ти починаєш заробляти гроші, а потім ти доходиш до того, ну, тобі бракує цьої академічності і ти йдеш вчитись там... в 30 років.

В чому проблема? Проблема піти вчитись в 30 років?

Та нє, нема проблеми.

Я скажу більше – в мене в планах десь в років 37 поступити. Це питання в стереотипності мислення. Оль, я можу поїхати з села Іванчани Збаразького району Тернопільської області. Але село Іванчани поїде з мене лише тоді, коли я це прийму, коли я розумію, шо це ще один досвід в моєму житті. Якби його не було – я би не був собою. Якби ти не прагнула цієї академічності, ти, можливо, не стала тою журналісткою, яка зараз записує цей подкаст. Але так само ця бажання відповідати еталону академічності, здобути бакалавра, магістра, потім – канєшно ж – піти на кандідата чи там... 

... аспіранта

...аспіранта, а потім кандідата. Ці речі – це теж система, але робити ці вибори треба усвідомлено. Це єдина історія, про яку я кажу. І от про цілі, які я кажу... Про цілі, які треба ставити собі на gap year. Перша річ – це усвідомити себе. Усвідомити, що у вас відбувається, які емоції ви переживаєте, яких досвідів вам бракує, чого б ви хотіли, як би ви хотіли жити загалом. Бо освіта – це те, шо допомагає нам жити якісніше, ефективніше, а не те, що визначає наше життя.

Ну, однозначно вона не визначає, але це все одно система... знаєш, і коли ти з одної системи ідеш в іншу... а на якийсь рік ти в такому хаосі, тому шо ти не можеш себе організувати в 17 років. Можливо, да, в 20, після, там, бакалаврату....

Оте, чого не варто робити. Перше: сумніватись в собі, Б – не адаптуватись після того, як ви відчули, що ви зробили помилку. Відчули, що ви зарано пішли з університету – повертайтесь, поступайте. Слава Богу, зараз ЗНО діє три роки. Можна поступити, побачити, шо не твоє, піти... я не знаю... попрацювати чи спробувати зробити цей усвідомлений gap year, зрозуміти краще, що ти хочеш, і потім перепоступити – знову на перший курс. Але вже на той факультет, де в тебе більше мотивації вчитись, де ти більше хочеш вкладатись.

Я насправді, ну, в нашій освітній платформі – це те, з чим ми ще не працювали, але я дуже хочу з цим працювати – працювати з батьками, шоб вони не боялись підтримати таких сміливих рєбят, шоб вони не боялись сказати: «Слухай, це круто! Мені подобається, шо ти так думаєш. Бо це означає, шо ти не викинеш 5 років в трубу і потім не будеш знати, куди себе діти. Це мене дуже надихає. Я підтримую твоє бажання».

Я дуже пишаюсь своїми... своїм братом, його дружиною, шо вони підримали мого племінника, і в нього стався цей прекрасний життєвий досвід. Бо багато батьків тоже дивились з осудом, але коли дитина проходить цей gap year, вона просто в рази виривається в усвідомленні себе. Це якісно інший рівень сприйняття себе і реальності, яка навколо тебе.

Точно не варто сумніватись в собі. Точно не варто сперечатись з батьками – краще знайти з ними консенсус, сваритись з ними не треба. Але пояснити їм те, шо ви хочете – це теж дуже варто.

Точно не варто дивитись, що скажуть інші. Бо інші не живуть вашим життям. Ваше життя, і тільки ви ним живете, ви за нього відповідальні, а не вони. Шо варто зробити, спитаєш?

Ні. ☺ Я хотіла спитати – ти такий мудрий... ☺

Да... Да... Як би я вже прожив...

А чого ти не взяв gap year? ☺

Я їх робив, насправді, декілька разів. Я це просто відчуваю і розумію. В мене був неймовірно класний період в 2015 році – я цілий рік працював тільки проектами. За рік в мене було чотири великих проекти. Кожен проект мені інше давав, і я їх сам обирав. Я їх сам формував, я їх сам писав. Всі ці речі, всі ці досвіди дали мені можливість потім переїхати до Києва і цілком усвідомлено працювати над Відкритим університетом реформ, над розвитком спільнот по всій Україні, які прагнуть адвокатувати свої рішення. А тепер ці досвіди, які я раніше отримав, привели мене до того, аби я розбудовував платформу Gap Year.

Ну, але це не було gap year. Ти все одно шось робив і ...

Це був ... Це був... Так, а gap year – це не означає нічого не робити. Це означає отримувати різні досвіди, усвідомлювати, як вони тебе направляють в житті. Якби я не отримав ті досвіди в 2015 році, я б не мав зараз того, шо зараз маю.

Цей рік для мене теж gap year`рівський. Тому шо, по факту, весь минулий рік я займався своїми роботами, але тримав в фокусі свого племінника, який переживав цей gap year, а, коли почався карантін, я собі зробив gap year. Тільки він в мене був не year, а time. Я визначив для себе, буквально, три місяці, в які я, буквально, по-іншому переосмислив своє життя. Перебудував його. І запустив те, про шо ми сьогодні говоримо – про світню платформу Gap Year. Тому в 26 і в 33... Нє, в 27 і 33 – це теж gap year...

А в 17 що ти? Ти не знав?

Нє, я не знав. Так, я поступав. Я поступав туди, куди хотів – я хотів стати юристом, правником, не поступив в юридичну академію...

Ну, ми вже знаєм цю історію...

Да, да... цю історію, да. Поступив на бізнес-управління і, слава Богу, шо це була ідеальна спільнота, тупо найкраща, величезне, конкурентне, класне середовище, в якому я прокачав безліч скілів, але я точно не економіст.

Ну, але ти бізнесмен тепер. ☺

Але точно не економіст. ☺ І я... я розумію, шо багато тих знань, які я отримував на парах, я не задіяв. Вони б допомогли мені розширити мій світогляд розширити. Я міг би краще провести цей час. Я ні в якому разі не шкодую, але я розумію, що я міг би значно інтенсивніше провести цей час, якби в мене свого часу був gap year, допустимо, між другим та третім курсом, чи між...

А шо, тобі дуже сильно так університет заважав?

Не заважав. Я не усвідомлював, шо це можливо. Мені ніхто отак в мікрофон не говорив про те, що «рєбята, можна зробити так». Що можна мати отакий досвід. Повірте, я б точно ним скористався. Той Омелян, який зараз сидить тут, точно би скористався gap year`ом, в.. ну, можливо, не в 18, десь між четвертим та п`ятим курсом, стопроцентно.

І чим би ти займався?

Я вже тоді працював. Я думаю, що я б розвивав свою громадську організацію.

Ну, ти би не вернувся, мабуть, в університет, я думаю.

Я би поступив наукового на магістратуру десь в 25 на управління громадськими організаціями. 

А чого ти не поступив?

А вже нема цієї потреби. 

Цікаво, так цікаво. ☺

Так, скоріш за все, шо я...

Просто я це все слухаю, я ніби розумію, але от чомусь у мене оці такі пережитки минулого чи шо. Ну я ... ☺

Тому я з ними і борюсь, Оль. Тому ми з тобою антагоністи, бо для тебе академічність – це ознака успішності...

Не те шо успішності, просто тіпа...

Давай так: не... не успішності – реалізації себе.

Ну, я не... просто...

Дитина поступила – звучить серйозно.

Да. Там... Могилянка...

Дитина бака... бакалавра отримала – серйозно ж, да? Магістр?!

Звісно... ☺

Да.

Ну да. Це оці ст... На мене дуже, напевно, цей тиск... він якось... тим більше, я ж ось з провінції, де там, тіпа, поступити в Київ – це шось нереальне.

В Київ поступила дитина?! ☺

Так, так. Але... ☺

В Київ! 

... я не знаю, як з цим боротися... ☺

Та ніяк не боротися, бо ці стереотипи з`являються в наших батьків, вот.

Ну, і плюс мені здається, шо це якийсь втрачений час.

А рєбята, які нас зараз будуть чути, дай Бог, наша цільова аудиторія, от ті, яким потрібен цей gap year, вони мають просто усвідомлювати, шо це можливо. Вони зроблять це можливим у своєму житті, але їм потрібно дати цю дорогу. Треба дати цю можливість. Дати показати, шо це взагалі реально.

Ну, тобі б ше шось дали ці університетські знання? Шо ти пам`ятаєш з навчання?

Макроекономіку трохи пам'ятаю. У нас була чудова пані Довгаль, і вона дуже гарно давала знання. Боже, я не пам'ятаю, як називався цей предмет, але його викладав пан Єрьомін, який, здається, до цих пір працює в Нацбанку, і я до сих пір пам'ятаю такі геополітичні й економічні процеси. Звичайно, те, шо було на п'ятому курсі, на магістратурі, це... майже всі знання зайшли, тому шо це, буквально, про те, як викладати, як доносити свою інформацію, а от те, шо було на другому-третьому курсі – велика чорна пляма.

Може, ти не дуже тоді просто вчився? ☺

Амінь.

☺

Давайте про це не будем. ☺

Ну, ми вже говорили, да, з тобою про... про ризики, тому шо економічна історія, да, шо ти не можеш, мабуть, можливо, собі дозволити цей gap year. Ну, ну, так буває. Хоча ми проговорили, шо немає нічого неможливого. І є такі речі, шо для когось вступити – це насправді квиток в життя. Це причетність до якоїсь спільности, до якогось міста. Ну, в мене не було думок. Я, якби можна би було, я би і в 10 класі би поступила, шоб тіки би переїхати в Київ, розумієш?

В мене є такий класний виступ на «Тернопіль Тедекс», де я кажу: «Їдьте зі своїх міст. Де б ви не жили, їхати...»

Так ти ж завжди розказуєш «вертайтесь в громади»! ☺

А друга частина...

Ха-ха ☺ Шо за подвійні стандарти? ☺

... проживіть. Проживіть це життя з виїздом, і потім повертайтесь туди, звідки ви приїхали. Тому шо ви зовсім іншими очами подивитесь на це місто. Ви просто будете бачити, скільки там всього можна змінити, зробити. Ви будете мати... бачити кругом тільки одні можливості. Хоча перед тим ви бачили тільки одні стіни. Це все через те, шо змінюється масштаб мислення.

Однозначно. От я, власне, про те, шо вступ – це... для когось це непросто. Непросто.

Поступайте. Якшо ви зараз не бачите можливості, де можна цей gap year реалізувати, точно поступайте. Але, якшо ви відчуваєте, шо це точно не ваша професія, зробіть цю перерву між першим і другим, другим і третім, коли завгодно, але зробіть цю паузу в той момент, коли ви відчуваєте, шо ви вже не отримуєте від освіти те, шо вам потрібно.

Як правило, перший курс нікому не шкодить. В будь-якому університеті. Тому шо це повторення, скажем так, іншими методологічними методами шкільної програми, плюс трошки вже профзнань. І потім кількість цих профзнань просто збільшується. Тому перший курс – це не страшно. А от другий-третій – я кажу – я не помню. ☺

Власне, про ризики. Я просто згадала про свого брата, тому шо він абсолютно... він не знав просто... навіть напрямку, знаєш, якшо є люди, які хоча би напрямок знають.

Оце приклад – ти побачиш, з ним буде дуже цікаво поговорити по закінченню цього навчального року. І знаєш, який головний ризик треба уникнути? Якщо ви хочете зробити gap year – мати план.

Однозначно. Ну, просто цей... оцей тиск – це тиск з боку всіх, всієї, там, сім'ї, і тоже якось нерозуміння того, шо: «Як це нікуди? Хоч би кудись». І от... от... і воно дуже так... який? 2020 рік, вже скільки можливостей, а воно дальше є...

Всьо, будуйте коаліцію з братом. Після закінчення першого...

... так він...

... курсу, якшо він відчуває, шо це не його – міняти.

Відчуває, він вже мені каже, шо... Але він, тіпа... Я кажу: «Так, а давай шось придумаємо?». А він каже: «Шо можна придумати?» Тобто, для нього це, як і для мене свого часу, шо ти вступаєш – всьо, це на все життя, ти маєш точно попрацювати. Знаєш, як оце, тіпа...

☺

... ти вступив, тобі дали направлення, і ти йдеш...

Так... Так... ☺

... відпрацьовуєш на державу.

Так... Так... ☺

Така сама якась... ну... шо всьо, кінець. Нема. Нема більше шляху.

Будуємо альтернативні плани. Що можна зробити? Спочатку треба вияснити – от в цьому плані має бути чітко видно три зони. Перша: що мені цікаво, де в мене є інтерес. Це, канєшно, розвиток емоційного інтелекту, і це в іншому нашому подкасті також буде детально розібрано.

Перша зона: виявити, де в вас інтерес, куди, до чого вас тягне, що в вас виникає зацікавлення. Якшо це космос, а ви поступили на юрфак, добре подумайте, куди в Україні можна постукатись і повчитись робототехніки чи в аерокосмічних якихось знаннях поглибитись. Якщо ви розумієте, що вам цікаво – пишемо другий план. Які навики ви би хотіли отримати в тому, що вас цікавить, загалом які б ви навики хотіли отримати, якби в вас був gap year.

Сьогоднішній мій – не сьогоднішній, а цього року, я кажу, я робив для себе gap year, в мене останній період такий, тоже, gap time буде – це середина грудня по кінець лютого місяця. Я за цей час хочу навчитись їздити на авто, поїхати подорожувати по Азії і зробити для всієї своєї родини велику здибанку, якшо це дасть змогу карантин, десь в якому місті в Україні. Це чіткий план, великі три цілі, чіткий план для мене на мій gap time. А коли у вас є рік, ви можете собі чітко розпланувати, що вам цікаво, які навики ви хочете отримати: навчитись їздити на авто, вишивати, ліпити з глини, будувати стосуyки з людьми, розвинути свій емоційний інтелект, прокачати себе в публічних виступах, навчитись проектного менеджменту, вивчити ще одну мову – будь-що, що вам цікаво і потрібно. І третя зона, так? Яку точно треба передбачити – це те, що в вас відбувається всередині – усвідомлення, усвідомлення себе. Для цього теж є досить багато практик, так? В одному з наступних наших подкастів ми поговоримо про самоаналіз як початок оцього поглиблення, і я думаю, шо це теж той блок, який максимально необхідний в вашому плані ідеального gap year`у.

В будь-якому випадку. знову ж таки, повертаюсь до того, шо якщо людині... людині, там, 17 років, вона, можливо, не зовсім здатна до тих всіх речей, і потрібно, аби був там якийсь умовний ментор чи менторка, да, наставник, який буде тебе... тобі, там, показувати, які є альтернативні шляхи, мені здається. Тому шо, ну, я згадую свого брата і все те, шо ти сказав, я думаю, шо навряд він здатен до цього, можливо, здатен, але він не знає, і потрібно про це казати...

В нашому прикладі – да, тут історія проста. Беремо менторство над нашими братами, сестрами. Оль, це і до тебе. Я далі продовжую менторити своїх рідних. І, найголовніше – пам`ятати, що є альтернативні варіанти.

Перше – це те, що пропонують якісь системні освітні платформи, про які ми вже сьогодні згадували, в тому числі, і наша Gap Year. Ми точно можемо допомогти прожити цей gap year максимально ефективно для вас. І ще один важливий момент: навіть, якщо вам не потрібна чиясь допомога – сядьте і сплануйте його добре, допоможіть самі собі. Бо цей план можна побудувати або з нашою допомогою, або з допомогою інших якихось проектів, або самому. Головне – не боятися. Не боятись запитувати, формувати це і йти на цей ризик. Бо gap year точно при усвідомленні і хорошому плані дасть неймовірний ефект.

Я сподіваюся, шо я зміню свою думку хоча би трошки. Ну, вона ... Я... ну... дуже підтримую gap year, але я не знаю, чи я сама змогла би його взяти,чи зможу колись в житті, тому шо...

В тебе ж зараз четвертий курс.

Да. То не треба нікому знати, скільки мені років ☺

☺

Та, я... Ну, я не розумію... Я... Коли в мене якісь там друзі «я не вступаю на магістратуру»... ну кажу, для мене це...

Оля, я предрікаю тобі gap year ☺

☺

Та нє ☺

Ну, власне, я... Да, це, дійсно, треба в собі пропрацювати, тому шо мені завжди здається, шо мало часу, і шо треба робити все. Особливо, коли ти в такому великому місті, і коли в тебе є якісь цілі, тому ... Звісно, карантин, він якось, там, змусив нас всіх, от як ти кажеш про gap time взяти і трошки задуматись. Але в мене не було gap time`у. Я все одно все робила, тому шо мені здавалось, шо часу мало, шо є кризова ситуація.

Якшо ми хочемо бути успішною націю, якшо ми хочемо розвивати нашу країну, я б максимально старався, шоб наші громадяни були усвідомленими і розуміли, як себе можна реалізувати. Чомусь в Британії, Ізраїлі і в Штатах дійшли до gap year. І це практика, яка дає вже реальні плоди. Там кількість людей, які покидають університети, значно менше, ніж у нас, хоча в нас є оцей стереотип, шо «не треба, не можна».

Ну, я розумію... Це про...

Це результат. Це результат... 

Це і про культуру виховання... про культуру якусь взаємодії...

Так.

Але, власне, це і про саму систему, тому шо от ми на початку з тобою говорили про те, шо в нас в школі немає як такої, да, профорієнтаційної роботи. Максимум – це, значить, приходять з Львівського ПТУ і приносять листовки «вступайте». Ну, це шо я в себе пам`ятаю... ☺

В мене і цього не було ☺

☺

Хоть би хтось прийшов з ПТУ ☺

От. А такої якоїсь штуки – шо, як, де – ну, це да, це вже про культуру, і це трошки таке глобальніше запитання.

Ще одна теза. Важлива теза. Якщо ви розумієте, що ця країна унікальна, і в ній купа можливостей, то треба дати собі час усвідомити, де в цій країні ваше місце. І університет – це просто система, яка зразу веде вас в якусь точку, яка не факт, шо вам потрібна. Усвідомлення себе, розвиток себе – отут йде, в розвитку йде освіта і відкриття себе світу. Відкриття – це вже вибір якоїсь професії, конкретна діяльність. За цими трьома меседжами ми рухаємось: пізнаєм себе, розвиваєм себе, відкриваєм себе світу. Це все можна зробити за gap year.

Підписуємся на Instagram і лайкаєм подкасти Gap Year`у.

За ваші лайки і шери ми будемо дуже вдячні, бо я впевнений, шо ця інформація потрібна кожному.

Дякую вам!